Вже майже два місяці ми вимушені на певний час покидати наших рідних, щоб не покинути їх назавжди. Вимушені покидати рідні домівки, де затишок і спокій замінили скотчем на вікнах. Бачимо сни, де знайомі стежинки ведуть тільки в одне місце — додому. Але дякуючи мужнім й хоробрим волонтерам, які беруть на себе відповідальність за наш затишок, ми маємо дах над головою, їжу та який би він не був спокій. Одними з таких героїчних людей є наша студентка першого курсу Нана Капіца й вона готова поділитися з вами чим вона займається та надати інформацію про допомогу в Закарпатті.

 Нана Капіца:

Зараз я допомагаю розселяти людей, які змушені були залишити своє місце проживання у зв'язку зі зрозумілими обставинами. Знаходжуся в Закарпатській області у місті Свалява, тут люди швидко скооперувалися та облаштували штаб, також надають різноманітну гуманітарну, психологічну допомогу.

Щодня до нас з різних країн-сусідів доставляють вантажні машини з гуманітаркою, яку ми сортуємо і допомагаємо приїжджим до нас людям знайти потрібну для них річ.

 Мій дідусь зараз є прямим постачальником продуктів у Закарпатті з Угорщини.

Але ця не єдина наша діяльність, ми також медикаментозно допомагаємо нашій ЗСУ і шиємо для них бронежилети на передову, до речі, мали досвід з крадіжкою даного майна через нашу Укрзалізницю, тому потрібно дотримуватися пильності до самих деталей.

Я створила окрему папку з документом, у якій є максимальна інформація щодо допомоги в Закарпатській області, а саме в таких містах як Свалява, Мукачево та Ужгород.

 Тому якщо комусь буде потрібна допомога, можете ознайомитися за цим посиланням:

https://docs.google.com/document/d/1rQcd5NU2DOTAe79eL1IdUaYcYdxgnp_y/edit?usp=sharing&ouid=100606706638528582893&rtpof=true&sd=true

Так вийшло, що в Сваляві живуть мої близькі подруги дитинства, з якими ми часто організовували різні активності, цього разу вирішили роздрукувати невеликі плакати з вже всіма відомою фразою «Російський військовий корабель іди…», ну ви зрозуміли і розклеїти їх по місту.

 Зіткнулися як з критикою, так і з криками «МОЛОДЦІ», взагалі намагаємося підбадьорити залякане суспільство як тільки можемо.

Сподіваємось, що скоро ми всі повернемось додому і забудемо про весь жах, який ми вимушені були пережити. Але ми ніколи не забудемо людей, що від щирого серця допомагали нам.

Автор: Дарина Чирва